Скадовськ - Сиваш. Враження від подорожі на Сиваш

Скадовськ - Сиваш - Скадовськ.

Навідпочивавшись у Лазурному і наслухавшись туристичних зазивалів про неповторність та принадність українського мертвого моря - Сивашу, поспілкувавшись з навігатором та дочекавшись відповідного настрою, вирушили у подорож.
Усього 100 км. і ми у селі Григорівка,Чаплинського району, на березі самого солоного та гнилого моря України.

Навіть не знаю з чого почати.
Почну з початку. Їдемо. Поворот на право, поворот на ліво, сонце сліпить очі, ями на дорозі не дають розслабитися і насолоджуватись завіконними пейзажами, та і узбіччя так позаростали бур'янами, що нічого не видно. Звернули на Чаплинку, з'їхали на грунтову дорогу і понеслись нетронутими степними просторами мимо старих кошар та їх екзотичних мешканців. Обережно об'їхали чорну-пречорну свиню із чорної- пречорної калюжі яка, як виявилося, стала чорним-пречорним символом нашої подорожі.

Під'їзди до Сивашу дуже нагадують забарвленням наш Цукур, або узбережжя в районі с.Красне - кольору сухоцвітів та полину.
На полях працюють дождювальні агрегати (багато), вода від яких долітає до дороги і складається враження, що ми проїхали по центральній алеї Скадовська під охолоджувально-зволожуючою аркою, яку вже прибрали.
Їдемо, їдемо, спостерігаємо за краєвидами, зволожуємося і раз, тут позеленіло (з'явилась класична трава), а там побіліло (показалось море).

Приїхали. Заїхали. Розмістились.
Сервіс є. Туалет, душові кабінки, бесідки для посидіти-поїсти, шезлонг, кіоск з грязями, касир-ознакомітєль, все є. Гроші - 30 грн. з чоловіка, 50 грн. за бесідку, але можна "благами цивілізації" не користуватися і нічого не платити, що дуже дратує місцевих.
Тут піти і скупатися в морі, як ми привикли, просто не можливо з декількох причин. У грязюці не купаються, в неї не пірнають і "під грязюкою" не плавають. Не спорю - можна, але це не моя тема. Для "покупатися", спеціально вирите "шось", озеро не озеро, яма- не яма. Не велике, не глибоке.
Ідем купатись. Я тут перший раз, примудростей ще не знаю і... пірнаю( як дурак). Не пірнається, вода попала в очі - пече страшно, попала в рот - гірка, солона, не відплюватися, Боже, як каже Сердючка, "ржу не могу" - з живота на спину не преревернешся, на ноги не станеш, вони спливають вище голови,  хандроз на шиї тріщить і не тонеш. Зайшов у "шось" на півзігнутих, тихенько підняв ноги, вийшов поплавок?

Все. Насолоджуйтесь, не перевертайтесь, а то буде як зі мною.

Отплавали, замалосолились. Переходимо на грязі. Якщо з води вилізли у стані "тарань солена", то до грязі дійшли у стані "тарань в'ялена"- це у двух словах. Тут, звичайно, ні тарані, ні креветки, нічого не водиться. Тут грязі! Мажся - не-хо-чу. Її(грязі) тут, дійсно ціле море, і чорна, і сіра, яка лікувальна ніхто не знає, мажуться всім і мажуть все.

Помазались, походили, підсохли-засохли, хто не мазав обличчя можна перекусити тим, що взяли з дому,

а хто мазав - ні, бо репнуть щоки.

Все, змиваємо грязюку і знову в "рукотворне озеро" прикидуватись поплавком.

Вода прохолодна і навіть приємна, якщо, звичайно, не пірнати. Шкіра гладенька, поки не висохне.
Публіка сюди приїзджає особлива, злегка хвора, але дуже активна. Озеро Тортилл плавно перетворюється у озеро чорних-пречорних "нетортилл". І дивишся, з далеку на море і не розумієш хто там, в далені. Такі чорні-пречорні...

Доречі, щоб дійти туди, треба дотримуватись правил безпеки, так як сіль на поверхні дуже швидко утворює кристалічний пласт, який тріскається і царапає ступні ніг.

Так і день пройшов. Замазались - відмились, відмились - замазались.

P.S. Наробила помилок, наставила зайвих лапок, ком та крапок.
       Зацінила наше море, медуз та рибок.
       З'їздіть і ви на Сиваш,
       Щоб цінити Скадовськ наш.