Сьогодні в Улянівці День села, саме час відпочивати, іти до клубу, дивитись концер, святкувати.
Але зранку улянівці на роботі.
Пан Валерій майже кожен день привозить на скадовський ринок свою продукцію. Молоко, сир, сметана, вершки, овочі - це є завжди, а от м'ясо, коли виросте. Знаючі покупці навіть записуються зараньше "на м'ясо", щоб згадати як шкварчить на сковорідці і як пахне справжнє м'ясо. Вершки як камінь, їх сміливо можна розбавити молоком і сказать чоловіку, що купила дві банки.
Мені дуже подобаються овочі, вони точно як мої домашні, десь не рівні, десь більші, десь менші, зато вони натуральні на 100%.
У мене до Улянівки своя любов.
Мій батько був родом з цього села і все моє дитинство пройшло у бабусі Марії і діда Федота. То був неймовірний час...
Лежанка, перини, пічка і припічок, насіння у чулку, горіхи, сушені абрикоси... у бабусі було все. Ми ходили на гарман доїть корову, їздили за сіном, копали картоплю...а я позривала на цибулі ціпки, які бабуся залишила на насіння. Зробила шкоду.
До нас приходили у гості бабусині сестри Ганна, Клавдія і Ніна, а ми ходили до них. У них була велика, дружна родина. На Великодень всі сестри разом пекли паски, рулети, пиріжки (згадала яка це була вкуснотища, аж з думки збилась), а на весілля - караваї та шишки.
Дід Федот навчив мене раціонально їсти.
Насипала бабуся нам борщу і поклала мені у тарілку "ляшку".Думаю: з'їм борщ, а на закуску - м'ясо, а дід каже:" Їж м'ясо, а то не влізе, будеш жалкувати" Жалкувала, пам'ятаю досі.
У мене і зараз в Улянівці багато родичів але спілкуємося ми мало. Всі повиростали, стали зайняті, заклопотані. А сьогодні мені дзвонила тьотя Валя (Нєдікова), цей впізнаваний голос, мова з посмішкою в очах... Каже жду в гості, зарізала качку...
Улянівці! Зі святом вас!
Вам так мало, ви такі молоді!